3 листопада 1937 року – день, який назавжди закарбувався в історії України як одна з найчорніших сторінок нашої культури, нашої душі, нашої пам’яті.
1937, 27 жовтня – в Карелії, в урочищі Сандармох, розпочалися наймасовіші розстріли в’язнів Соловецького табору особливого призначення. До 4 листопада тут радянська влада знищила 1111 осіб.
В урочищі Сандармох у Карелії, у холодній північній землі, більшовицький режим знищив серце української нації – цвіт інтелігенції, тих, хто творив, думав, відчував і мріяв українською.
Того дня радянські кати розстріляли понад сотню наших митців, науковців, письменників, поетів, драматургів, режисерів, художників, істориків — людей, які несли Україну у своєму серці та слові.
Їхня «вина» була одна — вони були українцями, вони мислили вільно, писали українською, плекали національну гідність, не корилися московському диктату.
В урочищі Сандармох, поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії, з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року, з нагоди наближення 20-ти річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, із них 287 українців чи людей, пов’язаних із Україною.
У розстрільних ямах спочивають
Лесь Курбас,
Микола Куліш,
Марко Вороний,
Микола Зеров,
Валер’ян Підмогильний,
Павло Филипович,
Олекса Влизько,
Валер’ян Поліщук,
Григорій Епік,
Марко Вороний,
Михайло Яловий,
Антін Крушельницький із синами Остапом і Богданом,
історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський та інші представники українського відродження ХХ століття, які мали би визначати обличчя української культури ХХ століття.
Їх розстрілювали в лісі, вночі, партіями по кілька десятків осіб.
У ті дні – з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року – в Сандармосі було страчено 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення.
Більше тисячі життів – обірваних без суду, без слідства, без права на пам’ять.
Загалом, за час існування Соловецького табору, а потім спецв’язниці НКВС, там загинуло близько 50 тисяч осіб — людей різних націй, але серед них українців було особливо багато.
Через десятиліття, уже після війни, історики, письменники й науковці назвали цей знищений духовний рух «Розстріляним Відродженням» — покоління, яке могло зробити Україну однією з найосвіченіших і найрозвиненіших культур Європи.
Але його свідомо, методично, жорстоко винищили.
Сандармох – це не просто місце масового поховання. Це відкрита рана нашої національної пам’яті, свідчення геноциду проти українського духу.
Там спочивають ті, хто мав би бути в підручниках, на сцені, у музеях, у пам’яті кожного.
Вони не вмерли — їх убили. Але їхні слова, їхні думки, їхня любов до України живе.
Учнівство Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця підготувало розвідки-презентації присвячені:
Лесю Курбасу, геніальному реформатору українського театру;
Миколі Зерову, блискучому поету-неокласику, перекладачу і літературознавецю;
Миколі Кулішу, драматургу, чиї п’єси відкривали очі суспільству;
Валер’яну Підмогильному, автору «Міста» – першого урбаністичного роману українською.

Сандармох – злочин без терміну давності.
У часи збройної агресії проти України, а також і надалі слово «Сандармох» і пов’язані з ним історичні події – масові розстріли політв’язнів, жертв репресій – не можна забувати нікому.
Ні нашій країні, ані всьому світові. Тепер це місце пам’яті – вакцина проти бацил отруйної пропаганди. Знати, що сталося за озером Онего 1937 року, розуміти, хто й навіщо вчинив ті злочини, бачити їхній зв’язок з нинішньою гібридною війною – означає зберегти майбутнє України як незалежної держави.

Докладніше за посиланням:
https://uinp.gov.ua.

Віримо в Україну!

Центр комунікації.