Вчителька-методистка Дорошкевич Н.В.: онлайн тренінг з деонтологіі і етики для учнів 9-х класів

Вчителька-методистка Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Дорошкевич Наталія Вікторівна провела у дистанційному форматі тренінг з деонтологіі і етики для учнів 9-х класів за темою: Етичні мотиви професійної діяльності, професійні і моральні особливості лікаря і пацієнта та їх взаємовідносини. Етичні засади спілкування у сучасному глобалізовану світі. Війна і психологічна стійкість».

Головні висновки розгляду:
Успіхи сучасної медицини досягли принципово нових якостей, які істотно підвищили ефективність і діагностики, і лікування. Однак деонтологічні аспекти не тільки не втратили своєї актуальності, але й набули суттєву значущість. Зумовлено це багатьма причинами. Головні з них – підвищення рівня загальної і медичної освіченості населення, яка не завжди збігається з культурою та інтелігентністю; розуміння важливості профілактики на словах при частому ігноруванні її на ділі, схильність до самолікування, підвищена цікавість до нетрадиційних і ненаукових методів діагностикики та лікування. Розквіт псевдомедицини завжди припадає на перехідні періоди життя суспільства.

З іншого боку змінився не тільки пацієнт, але змінився і сам лікар. Якщо говорити про особливості сучасного лікаря, то можна виділити наступні моменти:

девальвація ціни клінічного мислення внаслідок надмірної технізації медицини;

тенденція до дегуманізації медицини;

небажання вникати в домашній і виробничий клімат та в соціальні умови життя пацієнта.

Серед лікарів часто побутує принцип посиндромного лікування, що веде до поліпрагмазії, яка поряд з доступністю медикаментів, сприяє росту ятрогенних захворювань. Широке поширення поліпрагмазії може бути пов’язане також із комерційною діяльністю численних фармакологічних форм.

Сьогодні на хвилі комерціалізації та комп’ютеризації проглядається тенденція звести клінічну діяльність до технологічної її “іпостасі”, відірвати мислення лікаря від деонтологічних його вимірів. Лабораторно-технічне оснащення лікувальних закладів все більше вклинюється між лікарем і хворим, що призводить до зменшення контакту між ними.
Досвідчений лікар і лікар-початківець володіють, на перший погляд, практично однаковою кількістю діагностичної інформації, оскільки відносна значущість даних, отриманих за допомогою органів чуття, на фоні різкого збільшення обсягу й точності результатів високовірогідних методів обстеження суттєво зменшилася. Це створює хибне уявлення про непотрібність фізичного обстеження хворого, що в сучасній практиці часто здійснюється за спрощеною схемою і з порушеннями вимог пропедевтики.

Лікуючого лікаря не замінить жодна техніка

Однак практика засвідчує, що який би вичерпний характер не носила діагностична інформація, надана професіоналами так званого параклінічного процесу, все ж повністю оцінити й визначити її значущість у розвитку хвороби у конкретної людини зможе лише лікуючий лікар, працюючи біля ліжка хворого чи на амбулаторному прийомі.

Що ж таке стандартизація дій лікаря.

У сучасній медицині з’являється ще одна проблема, що стосується взаємин лікаря і хворого – стандартизація дій лікаря.

Стандарт – це механізм забезпечення хворому гарантій щодо повноцінності наданої йому допомоги. При цьому найважливішою стороною стандарту вважається реальність його фінансового забезпечення.

Сучасний лікар має бути психологом, поважати свого пацієнта і пам’ятати про дотримання його громадянських прав
Стандарти – це спосіб вирівнювання прав лікаря і пацієнта та надання цим взаєминам цивілізованого характеру, притаманного правовому суспільству. До того ж дія згідно з алгоритмом у багатьох ситуаціях, наприклад при невідкладних станах, зводить до мінімуму ймовірність помилки лікаря. Зрозуміло, що при цьому в певній мірі губиться індивідуальний підхід до пацієнта.

Суть справи полягає в тому, що лікар повинен лікувати не просто хворого, а особистість, в якому би тяжкому стані вона не перебувала. У хворому важливо бачити не «випадок» або «захворювання», а особистість, чиї проблеми значно ширші, ніж ті скарги, які змусили її звернутися до лікаря. Для цього сучасний лікар має бути психологом, поважати свого пацієнта і пам’ятати про дотримання його громадянських прав.

Партнерська модель «лікар-пацієнт»

В основі клінічної трансформації партнерської моделі «лікар – пацієнт» лежать корінні зміни підходів відносно комунікації з пацієнтом, адже за ним часто слідують гроші.
При незадовільному відношенні він може оплатити послуги іншого лікаря або лікувального закладу.
Необхідно відмітити, що йде старіння населення, тому особливе значення набуває деонтологія в геріатричній практиці. Слід мати на увазі, що люди в похилому й старечому віці з поліорганною патологією, часто бувають одинокими і приходять на прийом не стільки для лікування, скільки для бесіди із своїм лікарем.
Якщо коротко охарактеризувати вимоги до лікаря, то їх можна звести до трьох: професіоналізм, сумлінність, доброзичливість, а вимоги до пацієнта – до двох: повага і довіра.
Різні аспекти деонтології свідчать, що сучасна науково-технічна революція не повинна стати бар’єром між лікарем і пацієнтом, регресом, коли за кнопкою прибору лікар не бачить індивідуальності хворого.
Медична деонтологія – свого роду філософія медичної діяльності, що включає вчення про принципи поведінки медичного персоналу при виконанні професійних обов’язків і направлена на створення умов для максимального підвищення ефективності лікування хворих та усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної діяльності. При цьому слід пам’ятати про три найголовніші принципи медицини, які й надалі не втрачають свого значення. Суть першого полягає в тому, що предметом лікування залишається не хвороба, а хворий, точніше – людина як особистість. По-друге, медицина визначається як наука про людину, що вимагає від лікаря безперервного вдосконалення своїх знань. По-третє, лікар має бути відданим професії і творчо ставитися до своєї справи – мистецтва лікування.
Психологічна стійкість (витривалість, резилієнтність) – здатність проходити крізь життєві випробування, зберігаючи при цьому психічне здоров’я, особистісну цілісність. Для науковців і фахівців неймовірно важлива тема для дискусій, досліджень, наукових конференцій. Та зараз не про це. Зараз у нас війна – і ми гартуємо нашу стійкість усі разом. Бо вона так потрібна нам не лише для того, щоби дати собі раду з усіма стресами та випробуваннями, пов’язаними з жахіттям війни – але, щоби усім разом перемогти у цій війні.

Коли стратегією ворога є налякати нас потугою своєї агресії, викликати у нас паніку, посіяти відчай та зневіру, щоби врешті змусити здатися чи втікати – нашою відповіддю йому є наша Стійкість. Індивідуальна. Національна. Солідарна загальнолюдська – усіх сил Добра на цій землі.
Стійкість пов’язана з цим відчуттям більшої приналежності – ми сильні, коли чуємося частинкою чогось більшого, цілісного, тривалішого ніж наше індивідуальне життя – бути частиною Великої Історії. Тому зараз ми відчуваємо, як за нами стоять і козаки, і січові стрільці, і Шевченко, Франко, Леся Українка, Стус, Андрей Шептицький і незліченні герої усіх поколінь, яким ми кажемо «Героям Слава!», що набуває особливого сенсу – бо ми усвідомлюємо, який це дар і яка це честь стояти на їх плечах, і продовжувати спільну справу заради майбутніх поколінь… Їхня стійкість, їх життєвий доробок – може стати нашим великим ресурсом – черпаймо з нього!

Центр комунікації