У ЛІТЕРАТУРНІЙ СТУДІЇ ЛІЦЕЮ ВІДБУВСЯ ПЕРЕГЛЯД І ОБГОВОРЕННЯ ФІЛЬМУ «Wild Horses of Fire»СЕРГІЯ Параджанова

На черговому засіданні (онлайн формат) літературноі студії імені Ганни Барвінок Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбувся перегляд і обговорення фільму «Тіні забутих предків» (в міжнародному прокаті «Дикі коні вогню» (англ. Wild Horses of Fire) – український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії імені Олександра Довженка. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.
Фільм видався дебютним для Івана Миколайчука, що згодом стане відомим актором і режисером, а також одним із символів українського кінематографа.
Зйомки відбувалися у селі Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області та на його околицях. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість. У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 млн глядачів.
Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві https://www.harvard.edu/.
Картина займає першу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Сценарій фільму Сергій Параджанов писав із Іваном Чендеєм, упорядником закарпатських казок.
Параджанов жив у Чендеїв майже місяць. Вчив Марію Чендей робити голубці з виноградного листя. Спав у робочому кабінеті Івана Михайловича. Після вечері лягав на диван і до другої ночі розказував письменникові технології написання сценаріїв.
У часи опали прізвища Івана Чендея у титрах не було.
У грудні 1962 на засіданні художньої ради Київської кіностудії імені Довженка з нагоди святкування сторіччя від дня народження Михайла Коцюбинського сценарій фільму затвердили.
Робота над фільмом тривала від 30 травня 1963 р. до 15 жовтня 1964 р.
У фільмі можна побачити багато обрядів Гуцульщини. На зніманнях було багато місцевих жителів, які контролювали автентичність постановки.
Сергій Параджанов для написання музики до свого фільму вирішив запросити композитора із Західної України, бо, на його думку, лише тут могли впоратися з «карпатською» темою.
Музика стала одним із головних компонентів образної структури фільму. У стрічці звучать поширені у Карпатах інструменти — сопілка-денцівка, флояра, коза, дримба, трембіта. Співанки, мелодії весільних музик, голосіння, колядки і щедрівки («Добрий вечір тобі, пане господарю», «Во Вифлеємі нині новина», «Го-го-го, коза»), інші обрядові пісні (веснянка «Вербовая дощечка») та автентичність народної говірки створюють особливу цілісну звукову філософсько-естетичну концепцію фільму.
На думку деяких сучасних дослідників, «такого багатства звукових складових до «Тіней забутих предків» не знав жоден український фільм, що є однією з новаторських ознак стрічки».
Під час прем’єри фільму у київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В’ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Під протестним листом підписалося 140 присутніх.
6 вересня 1965 року КДБ УРСР повідомляв:
«4 вересня 1965 року о 20:00 у м. Києві в кінотеатрі «Україна» перед початком сеансу відбулася зустріч глядачів із творчою групою, яка брала участь у створенні фільму «Тіні забутих предків». Після виступу режисера-постановника Параджанова, на сцену піднявся літературний критик Дзюба Іван Михайлович, який звернувся до глядачів із промовою. За словами присутніх на прем’єрі громадян, Дзюба заявив:
«Зараз відбуваються масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість».
Деяка частина глядачів вигуками схвалення та оплесками намагалася підтримати Дзюбу. Присутній в залі для глядачів кореспондент Чорновіл звернувся до публіки із закликом піднятися з місць на знак протесту проти «політичних репресій». Деяка частина публіки відгукнулася на цей заклик. Більшість громадян з обуренням реагували на виступ Дзюби, вимагаючи закликати його до порядку. Виступ Дзюби втручанням адміністрації кінотеатру було перервано.
О 22 годині після закінчення демонстрації фільму один із глядачів (особа встановлюється) став вигукувати: «Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!» У цей же час група молоді в кількості 20-25 осіб намагалася створити тисняву біля виходу із залу і затримати глядачів. Громадяни, що були поблизу, відштовхнули цих осіб і публіка покинула зал».
У додатковій довідці, датованій 20 жовтня 1965 року, повідомлялося: «Людиною, яка вигукувала 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» слова: «Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!», виявився Стус Василь Семенович».
За спогадами Дзюби, щойно він розпочав акцію «… зразу заревла сирена. Очевидно, в наших кінотеатрах все передбачено — про всяк випадок». Водночас директору кінотеатру Федору Брайченку здалося, що замість сирени залунала музика: «Зорієнтувавшись, я негайно вирвав з рук політичного хулігана мікрофон. Секретар партійної організації кінотеатру Кузьмич Олег Степанович включив радіодинаміки, по яких почала транслюватись музика, а в цей час мною було зроблено все для того, щоб локалізувати подію».
Кінотеатр швидко було оточено бійцями внутрішніх військ.
Після акції Івана Дзюбу одразу ж звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, В’ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/.

Модераторами заходу в Ліцеі виступили: заступниця директора з навчально-виховної роботи, кандидатка педагогічних наук Руслана Іваненко, кандидатка філологічних наук, доцентка Олена Пилипей і вчителька-методистка Ольга Ліпкан.
Учасники заходу – здобувачі і здобувачки 9-11-х класів обговорили синопсис стрічки та висловили власні погляди на важливість підтримання україністики, особливо, в умовах тимчасового перебування і навчання за кордоном.

Фільм за посиланням:

Довідково:
Сергій Йосипович Параджанов (вірм. Սարգիս Հովսեփի Փարաջանյան Саркіс Говсепі Параджанян; 9 січня 1924, Тбілісі, ЗРФСР — 20 липня 1990, Єреван, Вірменська РСР, СРСР) — український та вірменський кінорежисер, сценарист, композитор. Один із представників хвилі українського поетичного кіно. Започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму, хоча за життя ці твори перебували в андеграунді, і на виставках з’явилися лише по смерті художника.
Відомий як режисер кінострічки «Тіні забутих предків» заснованої на однойменній повісті Михайла Коцюбинського, Народний артист УРСР (1990, посмертно). Політв’язень (1973—1977).
У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році — Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).
2004 рік був проголошений ЮНЕСКО роком Сергія Параджанова.

Тримаємо культурний фронт!
Віримо у Перемогу України!

Центр комунікації