Сьогодні, у день річниці катастрофи на Чорнобильській АС на уроках з медицини було обговорено вплив іонізуючого випромінення на організм людини: чи завжди його вплив шкідливий для організму людини, де та коли є місце його використання в медичній практиці, які наслідки його не раціонального використання.
Також розібрали поняття променевої хвороби: причину її виникнення, стадії хвороби, форми, методи лікування та реабілітації пацієнтів.
Іонізуюча радіація уражає тканини по-різному, в залежності від таких факторів, як доза опромінення, ступінь впливу, вид випромінювання та частина тіла, що піддалася впливу. Симптоми можуть бути місцевими (наприклад, опіки) або системними (наприклад, гостра променева хвороба). Діагноз виставляється за даними анамнезу щодо впливу радіації, симптомів та ознак, а іноді за допомогою обладнання для виявлення випромінювання з метою локалізації та виявлення забруднення радіонуклідами. Людей, які піддавалися впливу радіації, можна розділити за рівнем сприйнятливості на групи низького та високого ризику, виходячи зі ступеня нейтропенії та наявності супутніх захворювань. Лікування зосереджується на супутніх травматичних ушкодженнях, деконтамінації, підтримуючих заходах та мінімізації впливу на медичних працівників. Пацієнтам з тяжкою гострою променевою хворобою призначають режим зворотної ізоляції, протимікробні та протизапальні засоби, а також терапію для підтримки функції кісткового мозку. Пацієнти із внутрішньою контамінацією певними специфічними радіонуклідами можуть отримувати поглинаючі інгібітори або хелатуючі агенти. Спочатку прогноз оцінюється за часом між опроміненням і початком симптомів, тяжкістю цих симптомів та кількістю лімфоцитів протягом перших 24–72 годин.
Джерелами іонізуючого випромінювання є радіоактивні елементи та обладнання, як-от апарати рентгенологічної діагностики та променевої терапії.
Види випромінювання
Радіація включає:
високоенергетичні електромагнітні хвилі (рентгенівські промені, гамма-промені);
частинки (альфа-частинки, бета-частинки, нейтрони).
Альфа-частинки являють собою енергетичні ядра гелію, що випромінюються деякими радіонуклідами з високими атомними номерами (наприклад, плутоній, радій, уран). Вони можуть проникати в шкіру лише на невелику глибину (< 0,1 мм).
Бета-частинки являють собою високоенергетичні електрони, які випромінюються з ядер нестабільних атомів (наприклад, цезій-137, йод-131). Ці частинки можуть проникати в шкіру глибше (від 1 до 2 см) і викликати як епітеліальні, так і субепітеліальні пошкодження.
Нейтрони являють собою частинки з нейтральним електричним зарядом, що випромінюються кількома радіонуклідами (наприклад, каліфорній-252) і утворюються в ядерних реакціях поділу (наприклад, в ядерних реакторах). Глибина їх проникнення в тканини коливається від декількох міліметрів до кількох десятків сантиметрів залежно від їхньої енергії. Вони зіштовхуються з ядрами стабільних атомів, що призводить до випромінювання енергетичних протонів, альфа- і бета-частинок, а також гамма-випромінювання.
Гама-випромінювання та рентгенівське випромінювання — це електромагнітне випромінювання (тобто, фотони) дуже короткої довжини хвилі, здатне глибоко проникати в тканини (багато сантиметрів). Деякі фотони віддають усю свою енергію в організмі, тоді як інші фотони такої самої енергії можуть віддавати лише частину своєї енергії, а інші можуть повністю проходити через тіло без взаємодії.
Завдяки цим характеристикам альфа- і бета-частки завдають найбільшої шкоди, коли радіоактивні атоми, що випромінюють їх, знаходяться всередині тіла (внутрішнє забруднення), або, у випадку бета-випромінювання, безпосередньо на тілі. Уражається лише тканина, розташована у безпосередній близькості до радіонукліду. Гамма-промені та рентгенівські промені можуть спричиняти пошкодження далеко від їх джерела і, як правило, відповідають за гострі променеві синдроми. Гострий променевий синдром може бути викликаний достатньою дозою деяких накопичених в організмі радіонуклідів, які широко розподіляються в тканинах і органах та мають високу специфічну активність. Наприклад, полоній-210 (Po-210) має специфічну активність 166 терабеккерелів на грам (ТБк/г), при цьому доза опромінення всього тіла від 1 мкг (розмір кристалу солі) Po-210 становить 50 Зв (приблизно у 20 разів вище медіанної летальної дози).
Одиниці вимірювання дози радіації
Традиційними одиницями вимірювання є рентген, рад і бер. Рентген (Р) — це одиниця експозиції, яка вимірює іонізуючу здатність рентгенівського або гамма-випромінювання в повітрі. Поглинена доза радіації (рад) — це та кількість радіаційної енергії, яка поглинається одиницею маси. Оскільки біологічне пошкодження в одиницях «рад» відрізняється залежно від типу випромінювання (наприклад, для нейтронів воно вище, ніж для рентгенівського або гамма-випромінювання), доза в радах коригується з урахуванням коефіцієнту якості, а отримана еквівалентна доза є біологічним еквівалентом рентгена (бер). За межами США і в науковій літературі використовуються одиниці СІ (міжнародна система), в яких «рад» замінено на «грей» (Гр), а «бер» — на «зіверт» (Зв). 1 Гр = 100 рад, а 1 Зв = 100 бер. При описі рентгенівського, гамма- або бета-випромінювання рад і бер (а тому й Гр і Зв) по суті дорівнюють один одному (тобто коефіцієнт якості дорівнює 1).
Величина (кількість) радіоактивності виражається у кількості ядерних розпадів (перетворень) за секунду. Беккерель (Бк) — це одиниця радіоактивності за СІ; один Бк — це 1 розпад за секунду. У традиційних одиницях, які іноді й досі використовуються у США, однин кюрі — 37 мільярдів Бк.
Види опромінення
Радіаційний вплив може включати наступне:
забруднення;
опромінення.
Радіоактивне забруднення — це ненавмисний контакт з радіоактивним матеріалом та його затримання, зазвичай, у вигляді пилу або рідини. Забруднення може бути
зовнішнім або
внутрішнім.
Зовнішнє забруднення — це потрапляння радіоактивного матеріалу на шкіру або одяг, звідки він може відпасти чи стертися, що призведе до забруднення інших людей або предметів. Внутрішнє забруднення — це ненавмисне потрапляння радіоактивного матеріалу всередину тіла шляхом проковтування, вдихання або через пошкоджену шкіру. Коли радіоактивний матеріал потрапляє в організм, він може переноситися у різні ділянки (наприклад, у кістковий мозок), де він і далі продовжує випромінювати радіацію, доки його не видалять чи він не розпадеться. Внутрішнє забруднення усунути важче. Незважаючи на можливість внутрішнього забруднення будь-яким радіонуклідом, у минулому більшість випадків, при яких контамінація наражала пацієнта на значущий ризик, відбувалися за участю відносно малої кількості радіонуклідів, таких як фосфор-32, кобальт-60, стронцій-90, цезій-137, йод-131, йод-125, радій-226, уран-235, уран-238, плутоній-238, плутоній-239, полоній-210 й америцій-241.
Опромінення — це вплив іонізуючого випромінювання, але без участі радіоактивного матеріалу (тобто без забруднення). Радіаційне опромінення може відбуватися без контакту людини з джерелом випромінювання (наприклад, радіоактивного матеріалу, рентгенівського апарату). Коли джерело випромінювання вилучається або вимикається, опромінення припиняється. Опромінюватися може весь організм, що, за умови достатньо високої дози, може призвести до розвитку системних симптомів і променевої хвороби, або невелика частина тіла (наприклад, внаслідок променевої терапії), що може призвести до розвитку місцевих ефектів. Після опромінення люди не випромінюють радіацію (тобто не стають радіоактивними).
Джерела опромінювання
Джерела можуть бути природними або штучними (див. таблицю Середньорічна доза радіаційного опромінення у США).
Люди постійно піддаються низькому рівню природної радіації, що називається фоновим випромінюванням. Джерелом фонового випромінювання є космічне випромінювання та радіоактивні елементи у повітрі, воді та землі. Космічне випромінювання концентрується на полюсах магнітним полем Землі та ослаблюється атмосферою. Таким чином, його вплив на людей, які живуть на високих широтах, на великій висоті над рівнем моря (чи там і там), або під час авіаперельотів, є більш вираженим. Земними джерелами зовнішнього радіаційного випромінювання є, перш за все, радіоактивні елементи із періодами напіврозпаду, які порівнюються з віком Землі (~4,5 мільярда років). Зокрема, уран-238 і торій-232 разом з кількома десятками їхніх радіоактивних похідних і радіоактивний ізотоп калію (K-40) присутні в багатьох породах і мінералах. Невелика кількість цих радіонуклідів міститься в їжі, воді та повітрі, і, таким чином, дає свій внесок до внутрішнього опромінення, оскільки ці радіонукліди незмінно вбудовуються в організм. Більша частина дози вбудованих в організм радіонуклідів походить із радіоізотопів вуглецю (C-14) та калію (K-40). Оскільки ці та інші елементи (стабільні та радіоактивні форми) постійно поповнюються в організмі шляхом проковтування та вдихання, щосекунди приблизно 7000 атомів піддаються радіоактивному розпаду.
На долю внутрішнього опромінення внаслідок вдихання радіоактивних ізотопів благородного газу радону (Rn-222 і Rn-220), які також утворилися внаслідок розпаду елементів радіоактивного сімейства урана-238, припадає найбільша частка (73 %) середньої природної дози радіації на душу населення США. На космічну радіацію припадає 11 %, на радіоактивні елементи в організмі — 9 %, а на зовнішні земні джерела радіації — 7 %. У США люди отримують середню ефективну дозу приблизно 3 мілізіверта (мЗв)/рік із природних джерел (діапазон ~0,5–20 мЗв/рік). Однак у деяких частинах світу люди отримують дозу > 50 мЗв/рік. Дози природного фонового випромінювання є занадто низькими, щоби призводити до радіаційного ураження. Вони можуть призвести до незначного підвищення ризику розвитку раку, хоча деякі експерти вважають, що підвищеного ризику може не бути.
У США люди отримують в середньому близько 3 мЗв/рік з техногенних джерел, більшість з яких включає медичну візуалізацію. Якщо брати розрахунок на душу населення, то внесок у дозу опромінення від медичної візуалізації є найбільшим від КТ та ядерних кардіологічних процедур. Однак медичні діагностичні процедури рідко дають дози, достатні для появи променевого ураження, хоча існує невелике теоретичне збільшення ризику розвитку раку. Винятки можуть включати певні довготривалі інтервенційні процедури під флуороскопічним контролем (наприклад, ендоваскулярна реконструкція, емболізація судин, радіочастотна абляція серця та пухлини) — ці процедури призводили до ушкодження шкіри та підшкірних тканин. Променева терапія також може спричиняти пошкодження нормальних тканин біля цільової тканини.
Використані матеріали:
https://www.msdmanuals.com/uk/professional
в
ДОМА
МЕДИЧНІ ТЕМИ (УКРАЇНСЬКИЙ)
ПРОФЕСІЙНЕ / ТРАВМИ; ОТРУЄННЯ / РАДІАЦІЙНЕ ОПРОМІНЕННЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ / РАДІАЦІЙНЕ ОПРОМІНЕННЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ
Радіаційне опромінення та забруднення
За Jerrold T. Bushberg , PhD, DABMP, DABSNM, The National Council on Radiation Protection and Measurements
Медичний огляд Жов 2020
Патофізіологія
Симптоми й ознаки
Діагностика
Прогноз
Лікування
Профілактика
Більше інформації
Іонізуюча радіація уражає тканини по-різному, в залежності від таких факторів, як доза опромінення, ступінь впливу, вид випромінювання та частина тіла, що піддалася впливу. Симптоми можуть бути місцевими (наприклад, опіки) або системними (наприклад, гостра променева хвороба). Діагноз виставляється за даними анамнезу щодо впливу радіації, симптомів та ознак, а іноді за допомогою обладнання для виявлення випромінювання з метою локалізації та виявлення забруднення радіонуклідами. Людей, які піддавалися впливу радіації, можна розділити за рівнем сприйнятливості на групи низького та високого ризику, виходячи зі ступеня нейтропенії та наявності супутніх захворювань. Лікування зосереджується на супутніх травматичних ушкодженнях, деконтамінації, підтримуючих заходах та мінімізації впливу на медичних працівників. Пацієнтам з тяжкою гострою променевою хворобою призначають режим зворотної ізоляції, протимікробні та протизапальні засоби, а також терапію для підтримки функції кісткового мозку. Пацієнти із внутрішньою контамінацією певними специфічними радіонуклідами можуть отримувати поглинаючі інгібітори або хелатуючі агенти. Спочатку прогноз оцінюється за часом між опроміненням і початком симптомів, тяжкістю цих симптомів та кількістю лімфоцитів протягом перших 24–72 годин.
Джерелами іонізуючого випромінювання є радіоактивні елементи та обладнання, як-от апарати рентгенологічної діагностики та променевої терапії.
Види випромінювання
Радіація включає:
високоенергетичні електромагнітні хвилі (рентгенівські промені, гамма-промені);
частинки (альфа-частинки, бета-частинки, нейтрони).
Альфа-частинки являють собою енергетичні ядра гелію, що випромінюються деякими радіонуклідами з високими атомними номерами (наприклад, плутоній, радій, уран). Вони можуть проникати в шкіру лише на невелику глибину (< 0,1 мм).
Бета-частинки являють собою високоенергетичні електрони, які випромінюються з ядер нестабільних атомів (наприклад, цезій-137, йод-131). Ці частинки можуть проникати в шкіру глибше (від 1 до 2 см) і викликати як епітеліальні, так і субепітеліальні пошкодження.
Нейтрони являють собою частинки з нейтральним електричним зарядом, що випромінюються кількома радіонуклідами (наприклад, каліфорній-252) і утворюються в ядерних реакціях поділу (наприклад, в ядерних реакторах). Глибина їх проникнення в тканини коливається від декількох міліметрів до кількох десятків сантиметрів залежно від їхньої енергії. Вони зіштовхуються з ядрами стабільних атомів, що призводить до випромінювання енергетичних протонів, альфа- і бета-частинок, а також гамма-випромінювання.
Гама-випромінювання та рентгенівське випромінювання — це електромагнітне випромінювання (тобто, фотони) дуже короткої довжини хвилі, здатне глибоко проникати в тканини (багато сантиметрів). Деякі фотони віддають усю свою енергію в організмі, тоді як інші фотони такої самої енергії можуть віддавати лише частину своєї енергії, а інші можуть повністю проходити через тіло без взаємодії.
Завдяки цим характеристикам альфа- і бета-частки завдають найбільшої шкоди, коли радіоактивні атоми, що випромінюють їх, знаходяться всередині тіла (внутрішнє забруднення), або, у випадку бета-випромінювання, безпосередньо на тілі. Уражається лише тканина, розташована у безпосередній близькості до радіонукліду. Гамма-промені та рентгенівські промені можуть спричиняти пошкодження далеко від їх джерела і, як правило, відповідають за гострі променеві синдроми. Гострий променевий синдром може бути викликаний достатньою дозою деяких накопичених в організмі радіонуклідів, які широко розподіляються в тканинах і органах та мають високу специфічну активність. Наприклад, полоній-210 (Po-210) має специфічну активність 166 терабеккерелів на грам (ТБк/г), при цьому доза опромінення всього тіла від 1 мкг (розмір кристалу солі) Po-210 становить 50 Зв (приблизно у 20 разів вище медіанної летальної дози).
Одиниці вимірювання дози радіації
Традиційними одиницями вимірювання є рентген, рад і бер. Рентген (Р) — це одиниця експозиції, яка вимірює іонізуючу здатність рентгенівського або гамма-випромінювання в повітрі. Поглинена доза радіації (рад) — це та кількість радіаційної енергії, яка поглинається одиницею маси. Оскільки біологічне пошкодження в одиницях «рад» відрізняється залежно від типу випромінювання (наприклад, для нейтронів воно вище, ніж для рентгенівського або гамма-випромінювання), доза в радах коригується з урахуванням коефіцієнту якості, а отримана еквівалентна доза є біологічним еквівалентом рентгена (бер). За межами США і в науковій літературі використовуються одиниці СІ (міжнародна система), в яких «рад» замінено на «грей» (Гр), а «бер» — на «зіверт» (Зв). 1 Гр = 100 рад, а 1 Зв = 100 бер. При описі рентгенівського, гамма- або бета-випромінювання рад і бер (а тому й Гр і Зв) по суті дорівнюють один одному (тобто коефіцієнт якості дорівнює 1).
Величина (кількість) радіоактивності виражається у кількості ядерних розпадів (перетворень) за секунду. Беккерель (Бк) — це одиниця радіоактивності за СІ; один Бк — це 1 розпад за секунду. У традиційних одиницях, які іноді й досі використовуються у США, однин кюрі — 37 мільярдів Бк.
Види опромінення
Радіаційний вплив може включати наступне:
забруднення;
опромінення.
Радіоактивне забруднення — це ненавмисний контакт з радіоактивним матеріалом та його затримання, зазвичай, у вигляді пилу або рідини. Забруднення може бути
зовнішнім або
внутрішнім.
Зовнішнє забруднення — це потрапляння радіоактивного матеріалу на шкіру або одяг, звідки він може відпасти чи стертися, що призведе до забруднення інших людей або предметів. Внутрішнє забруднення — це ненавмисне потрапляння радіоактивного матеріалу всередину тіла шляхом проковтування, вдихання або через пошкоджену шкіру. Коли радіоактивний матеріал потрапляє в організм, він може переноситися у різні ділянки (наприклад, у кістковий мозок), де він і далі продовжує випромінювати радіацію, доки його не видалять чи він не розпадеться. Внутрішнє забруднення усунути важче. Незважаючи на можливість внутрішнього забруднення будь-яким радіонуклідом, у минулому більшість випадків, при яких контамінація наражала пацієнта на значущий ризик, відбувалися за участю відносно малої кількості радіонуклідів, таких як фосфор-32, кобальт-60, стронцій-90, цезій-137, йод-131, йод-125, радій-226, уран-235, уран-238, плутоній-238, плутоній-239, полоній-210 й америцій-241.
Опромінення — це вплив іонізуючого випромінювання, але без участі радіоактивного матеріалу (тобто без забруднення). Радіаційне опромінення може відбуватися без контакту людини з джерелом випромінювання (наприклад, радіоактивного матеріалу, рентгенівського апарату). Коли джерело випромінювання вилучається або вимикається, опромінення припиняється. Опромінюватися може весь організм, що, за умови достатньо високої дози, може призвести до розвитку системних симптомів і променевої хвороби, або невелика частина тіла (наприклад, внаслідок променевої терапії), що може призвести до розвитку місцевих ефектів. Після опромінення люди не випромінюють радіацію (тобто не стають радіоактивними).
Джерела опромінювання
Джерела можуть бути природними або штучними (див. таблицю Середньорічна доза радіаційного опромінення у США).
Люди постійно піддаються низькому рівню природної радіації, що називається фоновим випромінюванням. Джерелом фонового випромінювання є космічне випромінювання та радіоактивні елементи у повітрі, воді та землі. Космічне випромінювання концентрується на полюсах магнітним полем Землі та ослаблюється атмосферою. Таким чином, його вплив на людей, які живуть на високих широтах, на великій висоті над рівнем моря (чи там і там), або під час авіаперельотів, є більш вираженим. Земними джерелами зовнішнього радіаційного випромінювання є, перш за все, радіоактивні елементи із періодами напіврозпаду, які порівнюються з віком Землі (~4,5 мільярда років). Зокрема, уран-238 і торій-232 разом з кількома десятками їхніх радіоактивних похідних і радіоактивний ізотоп калію (K-40) присутні в багатьох породах і мінералах. Невелика кількість цих радіонуклідів міститься в їжі, воді та повітрі, і, таким чином, дає свій внесок до внутрішнього опромінення, оскільки ці радіонукліди незмінно вбудовуються в організм. Більша частина дози вбудованих в організм радіонуклідів походить із радіоізотопів вуглецю (C-14) та калію (K-40). Оскільки ці та інші елементи (стабільні та радіоактивні форми) постійно поповнюються в організмі шляхом проковтування та вдихання, щосекунди приблизно 7000 атомів піддаються радіоактивному розпаду.
На долю внутрішнього опромінення внаслідок вдихання радіоактивних ізотопів благородного газу радону (Rn-222 і Rn-220), які також утворилися внаслідок розпаду елементів радіоактивного сімейства урана-238, припадає найбільша частка (73 %) середньої природної дози радіації на душу населення США. На космічну радіацію припадає 11 %, на радіоактивні елементи в організмі — 9 %, а на зовнішні земні джерела радіації — 7 %. У США люди отримують середню ефективну дозу приблизно 3 мілізіверта (мЗв)/рік із природних джерел (діапазон ~0,5–20 мЗв/рік). Однак у деяких частинах світу люди отримують дозу > 50 мЗв/рік. Дози природного фонового випромінювання є занадто низькими, щоби призводити до радіаційного ураження. Вони можуть призвести до незначного підвищення ризику розвитку раку, хоча деякі експерти вважають, що підвищеного ризику може не бути.
У США люди отримують в середньому близько 3 мЗв/рік з техногенних джерел, більшість з яких включає медичну візуалізацію. Якщо брати розрахунок на душу населення, то внесок у дозу опромінення від медичної візуалізації є найбільшим від КТ та ядерних кардіологічних процедур. Однак медичні діагностичні процедури рідко дають дози, достатні для появи променевого ураження, хоча існує невелике теоретичне збільшення ризику розвитку раку. Винятки можуть включати певні довготривалі інтервенційні процедури під флуороскопічним контролем (наприклад, ендоваскулярна реконструкція, емболізація судин, радіочастотна абляція серця та пухлини) — ці процедури призводили до ушкодження шкіри та підшкірних тканин. Променева терапія також може спричиняти пошкодження нормальних тканин біля цільової тканини.
Хронічний променевий дерматит
Хронічний променевий дерматит
© SPRINGER SCIENCE+BUSINESS MEDIA
Дуже невелика частина середньої дози опромінення у розрізі суспільства виникає внаслідок радіаційних аварій і опадів після випробувань ядерної зброї. Аварії можуть відбуватися на промислових опромінювачах, джерелах промислової радіографії та ядерних реакторах. Ці аварії часто виникають внаслідок недотримання процедур безпеки (наприклад, обхід блокування). Променеві ушкодження також спричинялися втратою або викраденням медичних або промислових джерел, що містять велику кількість радіонукліду. Люди, які звертаються за медичною допомогою з приводу таких ушкоджень, можуть навіть не здогадуватися про те, що вони піддавалися впливу радіації.
Ненавмисні викиди радіоактивних матеріалів виникали в тому числі на АЕС Три-Майл-Айленд, штат Пенсильванія, у 1979 році, на Чорнобильському реакторі в Україні у 1986 році та на атомній електростанції Фукусіма-Даїчі в Японії у 2011 році. Опромінення внаслідок аварії на Три-Майл-Айленд було мінімальним, оскільки не було порушення оболонки сховища, як це було в Чорнобилі, і не було вибуху водню, як це було на Фукусімі. Люди, які проживали у межах 1,6 км від Три-Майл-Айленд, отримали не більше 0,08 мЗв (частина дози, яку отримує людина з природних джерел за місяць). Однак 115 000 людей, які зрештою були евакуйовані із зони навколо Чорнобильської АЕС, отримали середню ефективну дозу приблизно 30 мЗв і середню дозу опромінення щитовидної залози близько 490 мГр. Люди, які працювали на Чорнобильській АЕС на момент аварії, отримали значно вищі дози. Понад 30 працівників АЕС та аварійно-рятувальних служб померли протягом кількох місяців після аварії, а у набагато більшої кількості людей була гостра променева хвороба. Низький рівень забруднення внаслідок цієї аварії був виявлений у Європі, Азії та навіть (у ще меншій мірі) у Північній Америці. Середня сумарна доза опромінення населення в різних постраждалих регіонах Білорусі, Росії та України протягом 20-річного періоду після аварії становила приблизно 9 мЗв.
Землетрус і цунамі в Японії в 2011 році призвели до викиду радіоактивного матеріалу у навколишнє середовище з декількох реакторів на атомній електростанції Фукусіма-Даїчі. Серйозних радіаційних уражень у працівників на об’єкті не було. Серед майже 400 000 жителів префектури Фукусіма розрахункова ефективна доза (за даними інтерв’ю та реконструктивного моделювання дози) становила < 2 мЗв у 95% людей і < 5 мЗв у 99,8% людей. Оцінки Всесвітньої організації охорони здоров’я були дещо вищими через навмисно більш консервативні припущення щодо експозиції. За оцінками, ефективна доза у префектурах, які безпосередньо не прилягають до префектури Фукусіма, становила від 0,1 до 1 мЗв, а доза у населення за межами Японії була вкрай незначною (< 0,01 мЗв).
Найбільш значущий вплив радіації на населення мав місце після детонації двох атомних бомб у Японії в серпні 1945 року, що призвело до близько 110 000 смертей від прямого ураження вибуховою та термічною хвилями. Значно менша кількість (< 1000) додаткових смертей внаслідок променево-індукованого раку була зареєстрована впродовж наступних 70 років. Постійний контроль стану здоров’я тих, хто вижив, залишається одним із найважливіших джерел оцінок ризику виникнення променево-індукованого раку.
Хоча повідомлялося про декілька кримінальних випадків навмисного забруднення осіб, радіаційного опромінення населення в результаті терористичної діяльності не відбулося, але занепокоєння щодо такої можливості залишається. Можливий сценарій передбачає використання пристрою для забруднення ділянки шляхом розсіювання радіоактивної речовини (наприклад, цезію-137 або кобальту-60 зі списаного радіотерапевтичного або промислового джерела). Радіологічний розсіюючий пристрій (РРП), де використовуються звичайні вибухові речовини, називається брудною бомбою. До інших терористичних сценаріїв належать використання прихованого джерела радіації для опромінення нічого не підозрюючих людей великими дозами радіації, напад на ядерний реактор або зону для зберігання радіоактивних матеріалів, а також підрив ядерної зброї (наприклад, імпровізованого ядерного пристрою [ІЯП], викраденої зброї).
Гостра променева хвороба (ГПХ)
Після того, як усе тіло або велика його частина отримують високу дозу проникаючого випромінювання, може розвинутися декілька різних синдромів.
Цереброваскулярний синдром
Шлунково-кишковий (ШК) синдром
Гемопоетичний синдром
Перебіг цих синдромів ділиться на 3 різні фази.
Продромальна фаза (від декількох хвилин до 2 днів після опромінення): можлива загальмованість та симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, анорексія, блювання, діарея).
Латентна безсимптомна фаза (від декількох годин до 21 дня після експозиції).
Фаза явного системного захворювання (від декількох годин до > 60 днів після опромінення): хвороба класифікується за ураженням основної системи органів.
Який синдром розвивається, наскільки він тяжкий і наскільки швидко він прогресує, залежить від дози опромінення (див. таблицю Вплив опромінення всього організму від зовнішніх джерел радіації або внутрішньої абсорбції). Симптоми та динаміка є пропорційними отриманій дозі радіації і таким чином можуть допомогти визначити дозу іонізуючого опромінення.
Цереброваскулярний синдром — домінуючий прояв надзвичайно високих доз опромінення всього організму (> 30 Гр), завжди закінчується смертю. Продромальний період триває від декількох хвилин до 1 години після опромінення. Латентна фаза є нетривалою або відсутня взагалі. У пацієнтів розвивається тремор, судоми, атаксія та набряк головного мозку, і вони помирають протягом кількох годин або 1–2 днів.
Шлунково-кишковий синдром є домінуючим проявом після опромінення всього організму дозою від 6 до 30 Гр. Продромальні симптоми, часто виражені, виникають протягом приблизно 1 години та минають протягом 2 днів. Під час латентного періоду тривалістю від 4 до 5 днів відмирають клітини слизової оболонки ШКТ. Після загибелі клітин виникає невпинна нудота, блювання і діарея, які призводять до сильного зневоднення і електролітного дисбалансу, зниження об’єму плазми і судинного колапсу. Також може виникати некроз кишечника, що є сприяючим станом перфорації кишечника, бактеріємії та сепсису. Часто закінчується смертю. У пацієнтів, які отримали дозу > 10 Гр, можуть спостерігатися цереброваскулярні симптоми (що говорить про летальну дозу). В осіб, які вижили, також присутній гемопоетичний синдром.
Гемопоетичний синдром є домінуючим проявом після опромінення всього організму дозою близько 1–6 Гр і складається з генералізованої панцитопенії. Незначний продром може початися через 1–6 годин та тривати від 24 до 48 годин. Кількість стовбурових клітини кісткового мозку суттєво падає, але зрілі клітини крові в кровотоці здебільшого не уражаються. Винятком є циркулюючі лімфоцити, тому протягом декількох годин або днів після опромінення може з’явитися явна лімфопенія. Оскільки клітини в кровотоці помирають від старіння, вони не заміщуються в достатній кількості, що призводить до панцитопенії. Таким чином, пацієнти залишаються безсимптомними протягом латентного періоду тривалістю до 4,5 тижнів після опромінення дозою 1 Гр, поки прогресує затримка гематопоезу. Ризик виникнення різних інфекцій підвищується внаслідок нейтропенії (найбільш вираженої через 2–4 тижні) та зменшеного вироблення антитіл. Петехії та кровотеча зі слизових оболонок виникають внаслідок тромбоцитопенії, яка розвивається протягом 3–4 тижнів і може зберігатися протягом місяців. Анемія розвивається повільно, оскільки вже наявні еритроцити мають більш тривалий термін життя, ніж лейкоцити та тромбоцити. У пацієнтів, які вижили, спостерігається підвищена частота виникнення променево-індукованого раку, включаючи лейкози
Тримаємо освітній фронт
Віримо у Перемогу України!
Центр комунікації
