Війна – складний час, під час якого кожна людина особливо потребує підтримки.
Після повномасштабного російського вторгнення на територію України приблизно 700 тисяч осіб мобілізовані до Збройних сил України.

Природно, що ми хвилюємось за близьких, які стали на захист країни. Водночас для дітей, які є однією з найуразливіших та беззахисних категорій цивільного населення під час бойових дій, відсутність рідних –
може стати особливо непростим викликом. Нелегко й захисникам і захисницям, які боронять Україну на фронті.
Родини військових, перебувають в щоденному стресі.
Він почався з моменту, коли їхня близька людина пішла на війну, і триває досі.
Чекати рідних з війни – це страшно і дуже виснажливо: постійна тривога, думки про небезпеку, надія на зустріч та сподівання на повернення додому – це маленький перелік того, що відчувають і переживають родини наших захисників та захисниць.
Як підтримати такі родини?
Психологічна служба Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця провела вебінар з педагогічними працівниками і батьківським самоврядуванням
за власними матеріалами і змястовними методичними порадами Лесі Бондаренко – психологині Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров’я України, травматерапевтки, супервізорки
https://m.facebook.com/lesya.bondarenko.3/.

Загальні психологічні поради:
Дозвольте людині сумувати, дайте їй можливість бути розгубленою, плаксивою, слабкою.
Прийміть біль, почуття, не знецінюйте їх.
Дозвольте виявляти їх, оскільки їй це зараз необхідно.
Нехай злиться, кричить, плаче.
Не заважайте прожити ці емоції.
Їх не можна придушувати.
Будьте поруч.
Людині, яка переживає внутрішній біль, потрібна присутність інших, але лише присутність, від якої не треба захищатися.
Посил приблизно такий:
Я бачу, як тобі боляче, важко, страшно.
Ти маєш право на ці почуття та емоції.
І я поряд.
Підтримайте бажання поговорити про горе, про переживання.
Людина, яка переживає горе, може по кілька разів повторювати те саме.
Це нормально.
Багато хто вважає, що краще не говорити про страшні події, щоб не засмучувати близьких. Але насправді дуже корисно розмовляти про те, що сталося, обговорювати, згадувати. Це дає змогу людині розділити свої переживання з іншими — так стає легше!
Не давайте жодних оцінок тому, що сталося.
Оцінки це завжди раціоналізація, тобто уникнення почуттів.
А людині в період горювання не можна уникати своїх емоцій, їх треба прожити.
Все інше потім.
Називайте речі своїми іменами.
Часто в кризових ситуаціях люди вважають, що краще не називати речі своїми іменами, інакше вони травмуватимуть близьку людину.
Поради МОЗ України:
Коли ми говоримо про такі родини, ми говоримо про ланцюжок турботи: військовослужбовців психологічно підтримують їхні рідні, а рідних – їхні друзі. Так і тримаємося. Проте не всі знають, яка підтримка буде корисною, а яка навпаки – нашкодить родинам військовослужбовців, адже це новий досвід для багатьох українців.
Що варто робити, щоби підтримати сім’ї військовослужбовців?
Будьте поряд. Надавайте передусім емоційну підтримку: вислухайте та дайте простір для будь-яких почуттів. Головне ваше завдання в підтримці – не прибрати страждання, а зробити так, щоби людина не проживала свій біль, сум, розпач наодинці, щоб ці емоції їй було легше проживати. Найскладніше у такій ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоби поруч була людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.
Запропонуйте допомогу. Побутові та соціальні проблеми, фінанси, здоров’я, догляд за дітьми – проблеми, з якими стикалася родина до війни, нікуди не зникли, а навпаки підсилилися, бо один з членів родини зараз не може долучатися до їх розв’язання. Якщо ви відчуваєте бажання і можливість допомогти у будь якому питанні – запропонуйте свою допомогу.
В разі, якщо людина відмовляється від допомоги, просто залиште шлях відкритим, сказавши, що до вас можна звертатися – не варто нав’язувати свою допомогу.
Проводьте час разом. Варто показувати людині, що її ще десь чекають, що про неї не забули й що її приймають, навіть якщо вона не завжди щаслива. Будьте позитивними, спілкуйтесь більше про хороше. Не концентруйтеся на негативних і стресових моментах, згадуйте негативні події мінімально.
Пильнуйте безпеку в соцмережах. Дотримуйтесь інформаційної гігієни в соцмережах. Не поширюйте неперевірену інформацію, яка стосується військовослужбовця. Це, наприклад, може бути повідомлення про смерть, полон або поранення, але ви не можете знати напевне чи це правда. Поширення такої інформації може травмувати близьких людей військовослужбовця та спричинити низку глибоких переживань.
Не давайте марної надії. Не кажіть, що все буде добре, «він (вона) скоро повернеться», «скоро буде перемога» тощо. Навіть коли ми хочемо втішити людину, не варто говорити неправду – бо ніхто не знає, як буде і коли. Натомість можемо сказати, що ми віримо й сподіваємося, що все буде добре.
Не знецінюйте переживань рідних. Люди по-різному реагують на війну: хтось активізується та починає волонтерити або більше працювати, а когось навпаки переживання та страх паралізують. Кожна реакція нормальна. Немає правильної чи неправильної реакції. Кожен реагує по-своєму і має право на ці переживання. Найкраще, що ви можете зробити, – це підтримати і дозволити людини прожити цей стан.
Спонукайте членів родин військових звертатися за психологічною підтримкою. Якщо ви бачите, що людина застрягла в своїх переживаннях – постійно плаче, має пригнічений настрій, підвищений рівень тривоги, порушення сну тощо, – пропонуйте звернутися до психолога. Поговоріть з іншими членами родини, знайдіть служби підтримки, які надають таку допомогу та передайте контакти.
Переживання в сім’ях військових неминучі, проте рівень хвилювання можна знизити, надаючи підтримку. Передусім, даючи відчуття, що людина – не залишилася сам-на-сам зі своїми переживаннями й негараздами.

Докладніше за посиланням:
https://moz.gov.ua/article/health/jak-pidtrimati-rodinu-chii-blizki-na-fronti-

Матеріали МОЗ України підготовлені в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою першої леді України Олени Зеленської
https://www.president.gov.ua/news/wife

Тримаємо освітній фронт!
Слава Збройним Силам України!

Центр комунікації.