В Українському медичному ліцеі Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбулася онлайн конференція «Мужніі патріот України Василь Стус – 85 років від дня народження».
Були представлені матеріали підготовлені методичною кафедрою гуманітарних дисциплін (завідувачка Доцентка Пилипей О.В.).
Здобувачі і здобувачки освіти першого університетського медичного ліцею підготували доповіді і презентації за архівними матеріалами і літературною спадщиною великого Українця.
Тематика виступів:
«Був учителем української мови та літератури
У 1961-1963 роках викладав у школі №23 у Горлівці Донецької області»;
Не лише поет, а й перекладач
Перекладав з німецької, англійської, італійської, іспанської, французької, слов’янських мов.
Міг стати лауреатом Нобелівської премії.
Українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття премії з літератури, але не встигла завершити всі процедури.
Говорив лише українською
Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні з цього приводу — щоб він розмовляв нормальною мовою. З цього приводу між Стусом та кривдником сталася бійка.
Двічі був ув’язнений за антирадянську діяльність
Влада відправила його у табори Пермського краю та Мордовії. Сумарно за обидві справи йому присудили 23 роки примусових робіт, позбавлення волі, заслання.
У камері Стуса поранили й він міг померти раніше
Під час ув’язнення отримав поранення заточкою. Спочатку лагерна адміністрація не надавала поету допомоги, її змусили до цього голодування письменниці Ірини Калинець та мовознавиці Надії Світличної, які також були ув’язнені.
Помер у концтаборі
Обставини смерті досі викликають питання. Офіційна версія — зупинка серця, але є припущення про те, що його вбили. Спочатку був похований у Росії, на кладовищі колонії, потім його тіло перевезли до Києва та поховали на Байковому кладовищі.
Книгу з документами про кримінальну справу проти нього, “Справа Василя Стуса”, заборонили за позовом Віктора Медведчука
Це перший український поет, з книгою про якого сталась така пригода за часів незалежності»
Додатково:
Василь Стус- поет, мислитель,правозахисни, чиє ім’я стало синонімом незламності волі людини, яка реалізує себе в будь-яких умовах. Непримиренність до свавілля і незламність сили духу зробили Стусове ім’я знаковим для всіх дисидентів СРСР і абсолютним втіленням національної гідності.
Упродовж тривалого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Його творчість є помітним явищем української та світової літератури.
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в селянській сім’ї. Був четвертою дитиною в родині. Навчався в середній школі м. Сталіно (нині – Донецьк), яку закінчив зі срібною медаллю.
У 1954 році вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту, де у 1959 році отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Українська мова та література». По закінченні інституту три місяці вчителював у Таужнянській середній школі Кіровоградської області, потім два роки служив в армії на Уралі. У тому ж році з’явилась перша публікація поезій В. Стуса. У 1961–1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівка Донецької області. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасс» (м. Донецьк), яка тоді почала виходити не лише російською, а й українською мовою.
1963–1965 р.р. – аспірант Інституту літератури АН УРСР ім. Т.Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». У цей час підготував і здав до видавництва «Молодь» першу збірку віршів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Був членом клубу творчої молоді, яку очолював Лесь Танюк. У ранніх творах митця виразно звучить мотив приреченості, трагічної долі, самотності.
У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції Василя Стуса було відраховано з аспірантури.
Після цього заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, на шахті, залізниці, будівництві, у котельні, метро. Протягом 1966–1972 років – старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.
У 1965 році одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 року у них народився син Дмитро – український письменник, літературознавець, редактор, дослідник творчості батька.
Пропозицію Стуса опублікувати свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а у 1970 році збірка потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, протестував проти арештів своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Все це та його літературна діяльність призвели до арешту. 12 січня 1972 року Василь Стус заарештований разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками: І. Світличним, Є. Сверстюком та ін. Впродовж майже 9 місяців перебував у слідчому ізоляторі, саме тоді було створено збірку «Час творчості».
На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до п’яти років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання поет відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
По закінченню терміну заслання В. Стус повернувся до Києва. Брав участь у роботі Української Гельсинської групи, але через вісім місяців був заарештований вдруге й засуджений на десять років примусових робіт і п’ять років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму у Пермській області (Росія). На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів оголошував голодування.
Василю Стусу заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981 року. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиначку. 28 серпня 1985 року за наклепом його відправили до карцеру, на знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер у карцері табору особливого режиму. Поховали його в безіменній могилі під № 9 на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 року прах Василя Стуса перепоховано в Києві на Байковому кладовищі.
У 1990 році Василь Стус був реабілітований.
Видання творів Стуса стало можливим лише на початку 1990-х років. 1991 року Василя Стуса посмертно відзначили Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю». 26 листопада 2005 року йому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена.
До 85-річчя від дня народження Василя Стуса, українського поета, прозаїка, перекладача в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. Експозиція містить багатотомні видання творів, збірки поезій В. Стуса, листування поета, біографічні матеріали, спогади сучасників та наукові видання, що присвячені дослідженню життєвого та творчого шляху поета.
На виставці представлено документи з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань пропонуємо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Додатково були використані матеріали:
https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=1162
Також учасниками і учасницями конференціі було переглянуто фільм ««Заборонений» («Птах душі» та «Стус») – український художній повнометражний фільм, який на широкому тлі боротьби українських дисидентів кінця 1960-х початку 1980-х років розповідає про життя і загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України Василя Стуса. Режисером фільму виступив Роман Бровко, авторами сценарію — Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов. Вони стали також авторами однойменного біографічного кінороману:
Відео за посиланням:
https://m.youtube.com/watch?v=wC_oImXATzc

Тримаємо осаітній і культурний фронти!
Слава Україні🇺🇦
Героям Слава!

Центр комунікації