Ліцеїсти отримали у відкритому доступі нову редакцію підручника «Латинська мова»

Спільнота Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця щиро дякує доцентці Людмилі Шевченко-Савчинській і науковцю Костянтину Балашову за чудовий подарунок – надання до відкритого доступу для навчання авторського підручника «Латинська мова».

Довідково:
Латинська мова вивчається в Ліцеі з 9-го класу.
Після успішного опанування курсу здобувачі освіти отримують сертифікат щодо рівня підготовки.

Лати́нська мо́ва, лати́на (Lingua Latīna, МФА: [ˈlɪŋɡʷa laˈtiːna]) — класична індо-європейська мова. Належить до латинсько-фаліскської групи італьських мов. Одна з найстаріших і наріжних мов Європи, які формували її цивілізацію. Використовує латинську абетку, створену на основі етруської і грецької. Флективна мова, має три роди, сім відмінків, п’ять відмін, чотири дієвідміни, три часи, три особи, три способи дієслова, три стани, три види, два числа. Походить від мови населення Стародавнього Рима. Набула поширення у Середземномор’ї та Західній Європі завдяки розростанню Римської Республіки та Римської імперії. Стала панівною мовою Італії та Західної Римської імперії. У середньовіччі була офіційною мовою Католицької церкви, завдяки чому перетворилася на універсальну мову Європи середньовіччя та раннього модерну. Використовувалася в літературі, науці, офіційній документації тощо. Пройшла декілька етапів розвитку: стародавній, класичний (І—ІІ ст.), пізній (ІІІ—V ст.), середньовічний (V—XIV ст.), ренесансний (XV—XVII ст.). На основі народної латини виникли романські мови такі як італійська, французька, іспанська, португальська, румунська тощо.
Справила вплив на становлення більшості європейських мов: англійської, німецької, польської, української тощо. Фактично є мертвою мовою (носіїв, які б вважали латину рідною мовою немає); проте на практиці широко використовується як мова міжнародного спілкування серед науковців, лікарів, літераторів, освітян. Церковна латина залишається офіційною мовою Святого Престолу та Католицької церкви римського обряду. Вивчається у школах усіх рівнів Європи та Західного світу.
Латинську мову в біології можна розглядати як самостійну наукову мову, що розвинулася з латинської мови доби Відродження, але збагатилася численними термінами, запозиченими з грецької та інших мов. Крім того, багато слів латинської мови вживаються в біологічних текстах в новому, спеціальному значенні. Граматика латинської біологічної мови помітно спрощена. Абетку доповнено: тут, на відміну від класичної латини, використовуються літери «j», «k», «w».

Сучасні Кодекси біологічної номенклатури вимагають, щоб наукові назви живих організмів були за формою латинськими, тобто були написані літерами латинської абетки та підпорядковувалися правилам латинської граматики, незалежно від того, з якої мови вони запозичені.
Латино-грецька медична терміносистема складається з 3 основних частин: анатомічної, фармако-хімічної та клінічної термінології.

Де-факто дана термінологія є міжнародним медичним стандартом.

Анатомічна підсистема описує макроскопічні утворення:

nervus vagus — блукаючий нерв
musculus biceps brachii — двоголовий м’яз плеча
curvatura ventriculi major — велика кривина шлунку
Фармако-хімічна підсистема регламентує правила виписування рецептів, а також до її складу входять терміносистеми органічної та неорганічної хімії.

Natrii hydrocarbonas — гідрокарбонат натрію
Platyphyllinum — платифілін
Acidum succinicum — бурштинова кислота
Клінічна підсистема була утворена двома типами термінів: багатослівними термінами та термінами-композитами:

Exacerbatio bronchitidis acutae — загострення хронічного бронхіту
Polydactylia — полідактилія (багатопалість, вроджене хірургічне захворювання)
У V ст. до н.е. «батьком» медицини Гіппократом були вперше зібрані і написані медичні терміни у «Corpus Hippocraticum» («Збірник Гіппократа»

Центр комунікації